Вшанування пам'яті Героїв Крут
29 січня 2020 року в Україні відзначатиметься річниця бою під Крутами, котрий для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.
Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.
25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу імені Богдана Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.
Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.
Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота - під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.
Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.
Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.
Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Вікторія ГВОЗДИК
